Передмова
Костя Юзвюк завжди був прикладом для своїх друзів і близьких, зокрема для своєї найкращої подруги Олесі. Тож для всіх них його загибель стала мотивацією втілити в життя щось, чого їхній друг хотів найбільше. Саме тому Олеся об’єдналася із дівчиною Кості, Олександрою, і вдвох вони заснували проєкт пам’яті на честь хлопця.
Я не можу собі морально дозволити щось не робити, бо знаю, наскільки багато робив Костя, наскільки сильно він дорожив своїми людьми й наскільки хотів, щоби вони об’єднувалися, працювали більше,
— каже Олеся.
01
Пам’ять — це дієслово
про проєкт пам’яті Кості Юзвюка
В основі ініціативи — думка про те, що пам’ять має бути дієвою. «Пам’ять — це дієслово для нас». Саме тому команда проєкту кожного разу намагається зробити так, щоби світ Кості залишився людям, які беруть участь в їхніх ініціативах. Члени команди пам'яті хочуть, щоби суспільство перейняло ті дії, прагнення й цінності, за якими жив хлопець, а саме — волонтерство, участь в акціях, проведення аукціонів, відкриття зборів і донейти, веганство, спорт і донації крові.
Ще на старті Олеся та Олександра зрозуміли, що це масштабна та неодноразова ініціатива. Вони усвідомлювали: необхідно створювати не один напрямок, якщо вже втілювати проєкт про Костю та його пам’ять. Адже хлопець був різним, тож і пам’ять має бути такою.
У центрі в нас був Костя як людина, і ми дослідили його з різних боків. Він не тільки військовий — він волонтер, бурівець, веган, він любив спорт та подорожі.
Після цього почали формувати команду волонтерів та волонтерок, адже робити проєкт лише вдвох неможливо. Набір був відкритий, і всі охочі могли заповнити спеціальну форму, у якій прописували напрямок, що їх зацікавив, та свої навички. Урешті сформувалося кілька сильних груп і для кожного з напрямків — веганство, волонтерство, інфопростір — обрали лідера.
Спершу учасники та учасниці команди думали, що зможуть зібрати багато історій про свого друга й коханого. Та через пів року роботи над безліччю ініціатив виявили, що цього часу насправді недостатньо, щоб по-справжньому пізнати Костю. Тож нині триває процес збору більшої кількості інформації про «Стамбула» та розповсюдження її серед інших.
Під час роботи ти складаєш такий пазл [про людину, — прим. ред.], який за життя ніколи не склав би.
Нині команда пам’яті Кості намагається задокументувати якомога більше історій, залишити вдосталь матеріальних — фізичних — речей, які нагадували б про Костю та які можна було б поширити серед інших. Так люди переказуватимуть й передаватимуть спогади далі й далі, і це допомагатиме їм та Олесі зокрема долати один із найбільших страхів — страх забуття.
02
Єднання з іншими — основна підтримка
що дають практики пам’ятування
Усі, хто творять пам’ять про Костю, так чи інакше були знайомі з ним: або особисто, або з розповідей друзів, або спілкувалися в переписках. І це надає відчуття підтримки, єднання та спільнототворення, зокрема Олесі, яка інколи відчуває брак емпатії з боку інших — тих, хто не відчув на собі, як це — втратити на війні когось із близьких.
Коли створюєте практику пам’ятування або ж долучаєтеся до якоїсь із них — знайдіть своїх людей. Однодумців, які «попливуть із вами в човні». Кожен по-різному знає того, хто загинув, але мені здається, що можна знайти одну, двадцятьох або сто людей, але все ж знати, що в тебе будуть ті, хто підхопить тебе й підтримає. Я знаю, що я складаюся з інших людей, і в цих людях є Костя, як і в мені.
03
Практика спільнотоворення
Одного разу між Києвом, де були ми, та Харковом, де також проводили веган-вечерю, тривав телеміст. Саме тоді для мене відбувся єднальний момент. Здалося, що зараз ось тут перебувають усі ці люди, які однакові, але водночас такі різні… І тому, напевно, ця практика для мене саме про спільнототворення… Це надає більше сили.
що відгукується засновниці проєкту
Самій Олесі найбільше відгукнулася практика веган-вечері, яку організовують у пам’ять про Костю. На такі заходи сходиться багато активної молоді, яка не може зібратися разом, адже перебуває в різних містах України. Але саме під час таких вечорів пам’яті найбільше відчувається близькість з іншими, родинність. Ці вечори не дають забути й надихають.
Крім того, саме такі веган-вечері дозволяють популяризувати вибір Кості не їсти м’ясо. Адже під час цих заходів збираються люди, які надають перевагу різній їжі, але на цей вечір стають веганами.
04
Заохотити до суспільної активності
пам’ятати — це більше, ніж потреба
Команда вважає за необхідне робити події не лише для близьких людей Кості. Як-от, наприклад, ініціатива зі збором у його день народження в жовтні. Спершу провели аукціон у Ветеран Хабі для найближчих, для тих, хто хоче пам’ятати. Потім вирішили залучити когось ззовні: вирушили в ТЦ «Гулівер» та провели музичну частину події. Таким чином вдалося залучити тих, хто просто йшов повз, але дізнався про збір, про Костю, торкнувся його історії.
Ми хочемо залучати до пам’яті Кості не лише волонтерів, а й людей, яким просто цікаво знайти й пам’ятати. Нам важливо не замикатись у бульбашці друзів Кості, які приходять поволонтерити або організувати якусь активність. Важливо розширювати горизонти й виховувати гарних вкраїнчиків. Адже вони прийдуть, подивляться, якими можуть бути люди, яким був Костя, і, можливо, теж захочуть стати такими.
05
Важко, але необхідно
складнощі та труднощі практик пам’ятування
Утім не обійшлось і не без складнощів. Найбільшим і єдиним викликом для команди було та залишається фінансування. Є масштабні ідеї та задуми, однак немає належної підтримки від донорів чи держави у сфері проєктів пам’яті.
Також учасники й учасниці команди Кості часто зіштовхуються з нерозумінням: вони роблять все про себе чи про нього? У них немає змоги спитати в хлопця, чи йому це окей, чи так він хотів би бачити ту чи іншу подію. Через це багатьом з волонтерів і волонтерок доводиться рефлексувати кожну дію, постійно вдаватися до питання: «А як воно [для Кості]?».
06
Люди
найкращий подарунок Кості
Між собою ми жартували, що останній подарунок, який зробив нам Костя, — це люди. Не можу згадати ситуації, коли я не відчувала їхньої підтримки.
І саме завдяки людям виникла ця ініціатива. Нині члени команди залучені в різних спільнотах — від БУРу до УАЛу, — і Олеся з Олександрою впевнені, що це найбільший здобуток. Адже вони самі та кожен і кожна з їхньої команди розуміють свою відповідальність та обов'язок пам'ятати Костю в думках та діях.
