Передмова

Спільноти пам’ятання часто стають рушійною силою різноманітних суспільних механізмів. Вони створюють простір підтримки, у якому люди знаходять опору й однодумців — тих, з ким не страшно рятувати світ. Однак іноді такі об’єднання виникають ще до втрати. Саме так сталося зі спільнотою Павла Петриченка — «Бандейкою».
01

Як заснували «Бандейку»

Як зʼявився чат

Цю спільноту заснував сам Павло — громадський активіст, військовослужбовець та улюбленець твіттерської публіки. «Бандейка» розпочиналась як закритий чат в телеграмі, який створили у 2023 році. Тоді не йшлося про спільноту пам’ятання як таку. Павло, маючи певну авдиторію у твіттері, просто створив канал, де публікував власні роздуми та відео зі своєю роботою — знищенням російських техніки й особового складу.
Він називався «Секретний чат Павла Петриченка», найкращий чат. І люди багато писали у твіттері, що чат змінив їхнє життя.
Наразі до «Бандейки» входять 500 людей з найрізноманітніших сфер: від військових та депутатів до вчителів та айтівців. Марина, сестра Павла, характеризує цю спільноту як когорту свідомих проактивних українців, що намагаються разом рушити важливі для України справи.
Оскільки спільнота була закрита, доступ до неї, можна було отримати тільки через підписку на BuyMeACoffee, а пізніше на Монобазу. Відбір проводив сам Павло. Наразі цей чат залишається закритим.
Утім, для Павла це була історія не про публічність чи монетизацію власного контенту. Першим повідомленням, яке він опублікував після створення «Бандєйки», став перелік «правил»: без флуду, з повагою, здорові кордони в спілкуванні. Одне з найважливіших правил звучало так:
Поки ваш друг Петриченко воює, треба щось робити в країні. Ви всі тут класні і свідомі, займайтеся всіма сферами життя, в культурі, там в бізнесі, в політиці, робіть Україну кращою вже зараз, бо не прийдуть хлопці з фронту наводити порядок.
І в кінці, як завжди, Паша із прикольчиком написав, мов, надіюсь, ми захопимо Молдову й побудуємо там найкращу Україну всі разом. І, звісно, закликав донатити на ЗСУ, на наші війська. Так сформувалася їхня активна спільнота.
02

Діяльність спільноти, або сила в єднанні

Звіт спільноти за травень 2025 року

Донати і досягнення спільноти

Найбільший вклад «Бандейки» — це, звісно, донати. Щодня вся спільнота перекидає кошти на щось корисне: на різні фонди, на волонтерські ініціативи. Часом учасники допомагають одне одному зі зборами. Кидають скриншоти донатів у чат, чим мотивують решту учасників долучатися до зборів абощо. За перший рік існування «Бандейка» у такий спосіб зібрала понад мільйон доларів.
Спільнота хизується своїми донатами в хорошому розумінні цього слова. Кожен донат важливий: хоч 5 гривень, хоч більше. У нас один учасник любить суми 333 333 і подібні. Він кидає такі великі кошти на різні волонтерські ініціативи. Люди жартують, що ми з Дмитром, коли самі закинули 7 гривень, задонатили, умовно, 333 тисячі 340 гривень.
На донати, крім щоденних переказів, ідуть також гроші з підписки на чат. Щомісяця Марина акумулює кошти з різних платформ і запускає в чаті голосування, за допомогою якого визначає, на які ініціативи вони підуть. Перед публікацією цього голосування спільнота збирає побажання від учасників. Наприклад, ті, хто нині воюють, кажуть, що закінчилися мавіки, а учасники «Бандейки» їх купують. Або ділять цю суму між трьома фондами: частину віддають «Фонду Сергія Притули», частину — «Повернись живим», частину — «Спільноті Стерненка».
Марина Петриченко — керівниця Гуманітарного напряму в Благодійному Фонді Сергія Притули, сестра Павла
03

Правила зборів і звітності

Як працює спільнота

«Бандейка» націлена на те, щоб допомагати учасникам спільноти, тому що фізичним особам завжди складніше зібрати кошти, аніж благодійному фонду.
Якщо гроші з підписки переказують на збір когось зі спільноти, то власник чи власниця збору повинні його верифікувати. Для цього існує низка правил. Перш за все людина повинна розписати чітко: куди, на що й для кого збирає кошти. Також збір має бути попередньо закритий на 59%. Марина ділиться, що цю цифру вибрали, бо Павло служив у 59-й бригаді.
Потім, після всіх закупів, людина має зробити звіт та опублікувати його в чаті. Тобто власник чи власниця збору повинні показати, що є всі необхідні чеки, що відбувалася передача того, на що збирали. Тоді збір вважається закритим. Усе за принципами благодійного фонду, але в саморегульованій спільноті.
04

Пам’ять — це згуртованість

Звісно, після загибелі Паші немає того духу спільноти. Тому що Паша був її душею, і, в принципі, вони всі прийшли задля нього.

Як збереглася «Бандейка»

Усе ж після загибелі Павла люди не розбіглися, вирішили залишитися разом, продовжувати бути міцною спільнотою. Усі ті, хто лишився в чаті, активно включилися й почали збирати на дрони в пам’ять про нього. Один з учасників створив збірку з Пашиними твітами. Він оформив його дописи за тематиками —  війна, життя, політика.
Це дуже цінно, дуже круто. Я перший час не могла взагалі щось дивитися, читати, бачити про Пашу. Коли заходила у твіттер, коли бачила його твіт, то мені здавалося, що він це щойно написав. Це жахливий стан, звісно. Але я дуже вдячна людям, що вони досі його репостять, що його твіти досі актуальні. Буває хтось репостить і пише: «Боже, пророк». Я, звісно, сміюся. Думаю, Паша там теж сміється з того, що його пророком по твітах вважають.
Також «Бандейка» зробила стікерпак з твітами Павла. Марина надсилає їх за донат усім охочим. А слова Павла «Щоб завтра всі перестали нить» тепер є у Верховній Раді, на Говерлі та на вулицях міста, а в когось — витатуйовані на тілі.

Футбольний турнір

Спільнота також провела футбольний турнір на день народження Павла. Ідея організувати його виявилась природною, адже чоловік дуже любив цей вид спорту й професійно займався ним у дитинстві. Захід перетворився на щорічний турнір пам'яті, внесений в календар Міністерства молоді.
Пам'ять — це дія, і дуже хотілося б, щоби ця дія приносила не лише вшанування пам'яті про цю людину, а й реальну користь. Це те, чим Павло жив. Він умів згуртовувати людей і хотів, щоб уся ця згуртованість ще й приносила користь державі та людям.
Футбольний турнір пам’яті Павла Петриченка був повністю благодійний. Тоді кошти збирали на дрони та на інше обладнання для побратимів Павла з 59-ї бригади Хижаків висот. Вдалося зібрати понад мільйон гривень. Ініціатором виступила спортивна школа, вихованцем якої був Павло. З організацією допомагали його друзі — усе було за власною ініціативою.
Люди забувають про попереднє цивільне життя військових і одразу навішують на них якісь ярлики. Військовий ще вчора був такою ж самою цивільною людиною, як ми всі, і він до цього жив якесь життя, можливо, уже був у чомусь успішним. Оскільки Павло був достатньо успішний в інших сферах свого життя до війська, то мав багато знайомих і друзів. Ці друзі досі підтримують нас, і я дуже вдячна за це.
05

Важливість вибору практик пам’ятування

Ставлення до памʼяті

Багато чого для вшанування пам’яті Павла робить не лише «Бандєйка». Наприклад, гурт «Діти інженерів» записав пісню про Романа Ратушного та Павла Петриченка. Школа, де навчався Павло, посадила дерево у пам’ять про нього, а друзі Павла працюють над фільмом про загиблого друга.
Однак, ділиться Марина, є приклади, коли над пам’ятанням варто було б подумати глибше. Альма-матер Петриченків, КНЕУ, організувала день вшанування своїх полеглих випускників. Утім, практики, які вони вирішили використати, були, за відчуттями Марини, занадто радянськими.
Це такий совок: три години людей протримали, зробили презентацію про кожного випускника на якомусь слайді топорному, і це все крутили під сумну музику, де люди сидять всі плачуть. Апогей цього всього настав, коли сказали: «А тепер перейдемо до музею пам'яті».
Марина не одразу згадала, де в КНЕУ є музей пам’яті. А потім сплили спогади: той музей розташований наприкінці одного з коридорів, у комірчині за вбиральнями, яка постійно зачинена на ключ. Пригадати, чи хтось туди ходив, Марина не змогла.
Також вона розповіла, що фотографії загиблих просто вклали у файлики й прикріпили не перед центральним входом, де є ціла алея, а на стіні поруч із тим самим музеєм.
Це не окей. Інституційно треба зайнятися вшануванням. Держава робить вже ці кроки, але й на місцях організації теж мають щось робити для вшанування своїх колег, студентів, учнів у школах. Тому важливо, щоб включалося суспільство.
06

Учитися на пам’яті

Розвивати культуру памʼятування

Павло любив історію України: він блискуче склав ЗНО та розумів тяглість історичних процесів. Жив так, щоб бути на світлому боці історії, робив усе для зміцнення держави й перебував там, де потрібно.
Цінність пам'яті в тому, щоб вона залишалася живою. Важливо персоналізувати цю меморіалізацію, адже часто саме через особисті емоції людина довго памʼятає й несе цю памʼять у собі.